Цей гриб, широко відомий також під назвою Левина грива (Lions mane), можна назвати унікальним з багатьох причин. Він і виглядає дуже незвично (плодові тіла нагадують чи то бороду старенького діда, чи гриву лева, чи пучок довгої локшини, підвішеної на стовбурі дерева). Він їстівний, і на смак схожий радше не на гриби, а на морепродукти. Зрештою, серед народів Південно-Східної Азії він відомий своїми потужними цілющими властивостями, в першу чергу — здатністю позитивно впливати на роботу ЦНС.

Про базові сполуки Їжовика

Зазвичай, описуючи склад Їжовика гребінчастого, підкреслюють, що його найактивнішими біохімічними сполуками є гериценони та еринацини. Перші мають яскраво виражені протизапальні та антиоксидантні властивості, ефективно сприяють правильній роботі ШКТ, а в ментальній сфері здатні покращувати настрій, знімати тривожні відчуття.
А еринацини формують саме ноотропні властивості гриба. Вони розвивають творчі здібності, покращують пам'ять та мозкову концентрацію. Адже завдяки своєму молекулярному складу еринацини здатні відновлювати, і навіть створювати нові нейронні зв'язки.
До речі, вміст гериценонів більший у плодових тілах Левиної гриви, тоді як концентрація еринацинів вища у зерноміцелії. Це потрібно враховувати, плануючи вживання мікродозингу цього гриба.

Їжовик Гребінчастий, цілі плодові тіла

Пластичні та невловимі. В пошуках чіткої стандартизації

Безперечно, Їжовик гребінчастий багатий не лише двома названими активними сполуками; у його складі присутні також інші корисні речовини. Але все ж таки: що саме ховається під звичними назвами: гериценони та еринацини? Якими вони бувають, і як діють? Чи достатньо знає про них сучасна наука? На ці питання намагаються відповісти китайські фармацевти у своїх нових дослідженнях.
Гериценони.
Це так звані ізоляти, похідні від бензилового спирту. Вони входять до складу «малих біоактивних молекул» (на противагу великим молекулам, полісахаридам). Ще в кінці минулого століття вчені виділили з Їжовика 8 окремих гериценонів, які відрізнялися своїми молекулярними структурами.
Але новітні дослідження вказують, що насправді гериценонів значно більше. Наразі їх налічують вже 14, і схоже, що це не кінець. Кожна з таких сполук має свій індекс, який позначено латинськими буквами, від А до К. Ось деякі цікаві факти, які відомі про ці сполуки на даний час.
● Гериценони не мають строго визначеної хімічної класифікації. До прикладу, деякі з них є фенолами, інші — кетонами, а, наприклад, гериценон В вважають алкалоїдом.● Більшість гериценонів у чистому вигляді — це білі або ж безбарвні кристали, хоча деякі (як, наприклад, форми Е та F) мають вигляд маслянистих рідин. Декілька форм нагадують білувате, густе масло.● Хоча більшості форм властиві нейропротекторні якості, але в кількох гериценонах вони відсутні (форми F, G, I, J та K).● Чотири з відомих форм при дослідженнях in vitro пригнічують розвиток клітин карценоми.
Загальною рисою для всіх форм є наявність в молекулярній структурі метоксинефольного ядра. Але дослідники підкреслюють надзвичайну складність вивчення гериценонів саме через їхню молекулярну пластичність та різноманітність. Такий «фактор невловимості» заважає вченим чітко зрозуміти механізм біологічної дії цих сполук. Навіть для їх стандартизації необхідні подальші дослідження.
Еринацини.
Вперше ці сполуки було виділено в 1994 році, під час вивчення гериценонів. Це були три форми дитерпеноїдів з ціатановим молекулярним скелетом. Їм присвоїли індекси A, B та C. Але на даний час відомо вже про 19 видів еринацинів! Як зазначалось, їх більше у міцеліїї (деяких видів взагалі немає в плодових тілах гриба). Більшість демонструють хороші ноотропні властивості, хоча, наприклад, еринацин А має чудову антиоксидантну дію.
Зараз відомо, що багато еринацинів схильні до «перевдягання», і ще в міцелії здатні переходити з однієї форми в іншу, змінюючи молекулярну структуру. Механізм такого переходу ще не розкрито. Як і гериценони, «чисті» еринацини можуть приймати різний вигляд: від білих чи безбарвних кристалів до маслянистих рідин та навіть аморфних мас. З погляду молекулярного складу, майже всі еринацини — це ксилозиди (особливі моноцукри, похідні від деревного цукру).
Варто зазначити, що впродовж досліджень виявили ще дві групи біоактивних речовин: герицени та еринацерини. Вони дуже близькі до вже знайомих нам гериценонів та еринацинів, але відрізняються від них певними нюансами молекулярної структури

Висновки. Дрібнички, в яких приховується істина

Приведені факти частково пояснюють, чому так важко вивчати терапевтичні можливості грибів, зокрема Їжовика гребінчастого. Здавалось би, науці відомо дуже багато про його склад та властивості. Але офіційна медицина не поспішає використовувати його у своїй промисловості. Численні продукти, що продають у багатьох країнах світу — це БАДи, комерційні харчові добавки.
Як бачимо, активні сполуки гриба важко систематизувати, та чітко ідентифікувати їхні молекулярні структури, а відтак — зрозуміти механізми їхньої дії. Якщо такі механізми й виявлено, то здебільшого на рівні in-vitro або in-vivo. Ці численні доклінічні та клінічні дослідження ще належить підтвердити.
Серед труднощів дослідники також відзначають:
● Існуючі методи екстракції, очищення чи синтезу таких сполук важко реалізувати у промисловому виробництві.● Класифікація сполук не завершена, відсутні стандартизовані матеріали, бо ці сполуки зазвичай хімічно нестабільні. ● Хоча для багатьох сполук відомо, як вони діють на клітинному рівні, та немає достатніх знань, як буде змінюватись їхня активність в процесі травлення, при проходженні ШКТ.
Загалом, китайські фармацевти говорять, що для офіційного визнання можливостей Їжовика гребінчастого (та й інших грибів) потрібно пройти ще чималий шлях додаткових, статистично достовірних досліджень.

Каталог Їжовик Гребінчастий